Тривалий стрес, пов'язаний із війною, зачіпає практично кожного в Україні. Питання зазвичай не в тому, чи є стрес, а в тому, де закінчується очікувана — навіть здорова — реакція на екстремальні обставини і починається стан, який потребує професійної допомоги. У цьому матеріалі ми розглядаємо, як цю межу визначають клінічні критерії: що таке гостра стресова реакція, адаптаційний розлад, ПТСР і комплексний ПТСР, наскільки поширені ці стани серед українців і коли варто звернутися до фахівця.
Реакція стресу — базовий, еволюційно давній механізм виживання: організм мобілізується у відповідь на загрозу, щоб діяти швидше й ефективніше. Повітряна тривога, звук сирени, новини про обстріл, невизначеність щодо долі близьких — усе це об'єктивно загрозливі стимули, і тривога, напруга, порушення сну чи дратівливість у відповідь на них — не ознака «слабкості» чи розладу, а очікувана робота нервової системи в умовах реальної небезпеки. На фізіологічному рівні йдеться про активацію давнього механізму «бий або біжи»: викид гормонів стресу готує тіло до швидкої реакції — прискорюється серцебиття, загострюється увага, напружуються мʼязи.
Це корисний, захисний механізм у моменти реальної загрози. Клінічною проблемою стрес стає не тоді, коли він з'являється, а тоді, коли не минає після того, як гострота ситуації проходить, або коли починає заважати повсякденному функціонуванню попри те, що безпосередньої небезпеки вже немає.
Міжнародна класифікація хвороб (МКХ-10), за якою працюють українські лікарі, кодує гостру реакцію на стрес як тимчасове порушення, що «вважається нормальною з огляду на тяжкість стресового фактора», і саме тому вона класифікована не в розділі психічних розладів, а в розділі факторів, які впливають на стан здоров'я. Це не формальність: це означає, що тривога, напруга чи порушення сну одразу після тривожної новини чи обстрілу — очікувана, а не патологічна реакція, яка в типовому випадку слабшає впродовж кількох днів.
Три орієнтири допомагають відрізнити очікувану реакцію від стану, що потребує уваги фахівця. Перший — тривалість: симптоми не слабшають тижнями чи місяцями після того, як гострота конкретної ситуації зменшилася, або зберігаються попри повторення стресових подій. Другий — вплив на функціонування: стає помітно складніше працювати, навчатися, підтримувати стосунки чи виконувати побутові справи. Третій — специфічний характер симптомів: нав'язливі образи чи відчуття «повернення» в пережиту подію, свідоме уникнення нагадувань про неї та стійке відчуття небезпеки навіть у об'єктивно безпечній обстановці.
Жоден з цих орієнтирів окремо не є діагнозом — вони лише допомагають зрозуміти, чи варто звертатися до фахівця для точнішої оцінки. На практиці це може виглядати так: людина й на третьому-четвертому тижні так само гостро реагує на звук сирени, як у перший день повномасштабного вторгнення, уникає новин настільки, що це заважає роботі, або помічає, що звичні справи — готування їжі, спілкування з колегами — вимагають значно більше зусиль, ніж раніше.
Адаптаційний розлад — це реакція на конкретний стресовий фактор чи зміну обставин (наприклад, вимушений переїзд, втрату роботи, розлучення з близькими), яка супроводжується постійною заклопотаністю чи «прокручуванням» ситуації в голові й помітно порушує щоденне функціонування сильніше, ніж можна було б очікувати від самої ситуації. У звичних описах такий стан відступає протягом приблизно шести місяців після зникнення стресового фактора. Але в умовах тривалої війни, коли сам фактор — загроза, невизначеність, втрати — не зникає, цей часовий орієнтир складно застосувати буквально: тут важливіше орієнтуватися на те, наскільки стан заважає повсякденному життю.
Посттравматичний стресовий розлад розвивається у відповідь на конкретну травматичну подію чи серію подій і включає три групи симптомів. Перша — повторне «переживання» події: нав'язливі образи, флешбеки, важкі сни. Друга — уникнення всього, що про неї нагадує: місць, розмов, новин, навіть думок про пережите. Третя — стійке відчуття поточної загрози: підвищена настороженість, перебільшена реакція на несподівані звуки чи рухи, труднощі з розслабленням і сном — наприклад, людина довго не може заснути, прокидається від найменшого шуму або уникає засинати в темряві чи тиші. На відміну від гострої стресової реакції, ці симптоми не слабшають самостійно протягом кількох днів, тримаються довше і помітно порушують життя людини.
Хронічний стрес рідко існує «в чистому вигляді» — він часто супроводжується емоційним і фізичним виснаженням (вигоранням), підвищеною дратівливістю чи спалахами гніву, труднощами з концентрацією, а також тривожним чи депресивним станом. Вигорання — це передусім виснаження ресурсів унаслідок тривалого навантаження, і воно може існувати окремо від ПТСР чи накладатися на нього. На відміну від ПТСР, у вигоранні, як правило, немає нав'язливих спогадів про конкретну травматичну подію чи свідомого уникнення нагадувань про неї. Натомість переважає відчуття спустошення й втрати сенсу в тому, що раніше давалося легким. Деякі люди також починають частіше вживати алкоголь чи інші речовини, щоб впоратися з напругою. Це тривожний сигнал, і про нього варто говорити з фахівцем відкрито, а не замовчувати.
За дослідженням Facer-Irwin et al. (2026), European Journal of Psychotraumatology, що охопило 2504 дорослих цивільних у підконтрольних Україні регіонах (репрезентативне телефонне опитування), критеріям ПТСР чи комплексного ПТСР відповідає загалом 31,2% опитаних — ПТСР має 25,2%, комплексний ПТСР — 6%; ризик вищий серед жінок, людей старшого віку та тих, хто має досвід військової служби, вимушеного переміщення чи більшої кількості травматичних подій. У групах з особливо високим рівнем травматизації поширеність ще вища: за дослідженням Hyland, Karatzias et al. (2025), Acta Psychiatrica Scandinavica, серед 590 військовослужбовців Збройних сил України з бойовим досвідом, які проходили лікування чи реабілітацію, критеріям ПТСР або комплексного ПТСР відповідали 67,4% опитаних.
Це – приводи звернутися по допомогу негайно, а не чекати плановий прийом. Такі думки, навіть мимовільні, завжди заслуговують на негайну увагу фахівця.
Підтримка базових речей — режиму сну, регулярного харчування, фізичної активності, обмеження часу в тривожних новинних стрічках, живого спілкування з близькими — справді допомагає переносити стрес, і це не замінює професійну допомогу, а доповнює її.
Корисними можуть бути й прості техніки «заземлення» — усвідомлене дихання, повернення уваги до тіла й безпосереднього оточення в момент тривоги, — а також збереження звичного розпорядку дня навіть у нестабільних умовах: це дає нервовій системі відчуття передбачуваності.
Але якщо симптоми тримаються тижнями, помітно заважають функціонувати або супроводжуються описаними вище тривожними сигналами, самостійних заходів, як правило, уже не достатньо: тут потрібна оцінка фахівця, а іноді — психотерапія чи медикаментозна підтримка, підібрана індивідуально.
Первинна консультація зазвичай включає розмову про те, які події передували появі симптомів, як довго вони тривають і як впливають на щоденне життя, а також структуровану оцінку за визнаними клінічними критеріями, а не лише загальне враження від розмови. Залежно від картини, лікар-психіатр або клінічний психолог визначає, чи йдеться про очікувану реакцію, адаптаційний розлад, ПТСР, комплексний ПТСР чи супутній стан — наприклад, депресію чи тривожний розлад, які нерідко супроводжують хронічний стрес, — і пропонує план допомоги, що відповідає саме цій картині, а не узагальненій рекомендації.
Перша консультація, як правило, займає 45–60 хвилин і не вимагає спеціальної підготовки — достатньо прийти і розповісти про те, що турбує; за потреби лікар може рекомендувати додаткову оцінку чи залучення іншого фахівця команди.
Якщо ви у Житомирі чи Житомирській області шукаєте консультацію психіатра або консультацію психолога при стресі, у ОМСЦ можна отримати психіатричну та психологічну допомогу: лікар-психіатр і клінічний психолог проводять очну оцінку стану, встановлюють діагноз за МКХ-10 і визначають подальший план — психотерапію, лікування тривожності, медикаментозну підтримку або їх поєднання. Саме тут можна пройти консультацію психолога чи отримати допомогу при ПТСР у Житомирі — це стосується як гострих реакцій на стрес, так і тривалої тривожності, адаптаційного розладу, ПТСР чи комплексного ПТСР. Звернутися можна й без попереднього «самодіагнозу» — достатньо заповнити форму зворотнього зв’язку на сайті, або зателефонувати (097) 801-29-69 (є Telegram та Viber).
Чи означає постійна тривога під час війни, що в мене розлад? Не обов'язково. Тривога, пов'язана з реальною небезпекою, є очікуваною реакцією. Про розлад говорять тоді, коли симптоми тривають довше очікуваного, не слабшають і заважають повсякденному функціонуванню.
Чим ПТСР відрізняється від комплексного ПТСР? Комплексний ПТСР включає всі симптоми ПТСР, а також стійкі труднощі з емоційною регуляцією, негативне ставлення до себе й труднощі в стосунках — і зазвичай пов'язаний із тривалим чи повторюваним, а не одноразовим травматичним досвідом.
Чи можна самостійно зрозуміти, що в мене ПТСР чи адаптаційний розлад? Орієнтовно — так, спираючись на описані вище критерії тривалості й впливу на життя. Але точний діагноз встановлює лише фахівець на основі структурованої оцінки, а не самостійного аналізу.
Скільки людей в Україні мають подібні стани?
За дослідженням Facer-Irwin et al. (2026), критеріям ПТСР чи комплексного ПТСР відповідає приблизно 31,2% дорослих цивільних у підконтрольних Україні регіонах (ПТСР — 25,2%, комплексний ПТСР — 6%); серед військовослужбовців з бойовим досвідом цей показник істотно вищий — за дослідженням Hyland, Karatzias et al. (2025), до 67,4%.
Чим вигорання відрізняється від ПТСР? Вигорання — це виснаження від тривалого навантаження, без обов'язкових нав'язливих спогадів про конкретну подію. ПТСР і комплексний ПТСР завжди пов'язані з травматичним досвідом і включають специфічні симптоми — нав'язливі переживання, уникнення, підвищену настороженість.
Через скільки часу стрес можна вважати хронічним? Чіткої універсальної межі немає, але якщо симптоми тримаються понад кілька тижнів і не слабшають — а особливо якщо минуло більше місяця — це достатня підстава для консультації з фахівцем, а не привід чекати далі.
Чи можна впоратися без ліків? Залежно від картини. Частину станів можна скоригувати психотерапією та підтримуючими стратегіями без медикаментів. Рішення щодо необхідності медикаментозної підтримки ухвалює лікар-психіатр індивідуально.
Що робити, якщо я помічаю ці ознаки в близької людини? Обережно звернути її увагу на тривалість і вплив симптомів на повсякденне життя, запропонувати супровід на консультацію й не применшувати її досвід фразами типу «усім важко». Якщо є ознаки, що людина може завдати собі шкоди, не залишайте її одну і зверніться по допомогу негайно.
Скільки коштує консультація в ОМСЦ? Консультація лікаря-психіатра — безкоштовна.
Якщо описані критерії відповідають вашому стану довше, ніж можна було б очікувати, або помітно заважають повсякденному життю, звернення до фахівця — це не визнання слабкості, а обґрунтований і доречний крок, так само логічний, як звернення до лікаря з будь-яким іншим станом, що не минає самостійно. У ОМСЦ оцінку стану можна почати з консультації лікаря-психіатра або клінічного психолога.
Матеріал підготовлено лікарями КНП «ОМСЦ» ЖОР. Публікація має інформаційний характер і не замінює консультацію спеціаліста.
.avif)
